У нашому тілі все має своє призначення — навіть апендикс. Коли його роль знецінюють, він одразу нагадує про себе запаленням, і його доводиться видаляти (жарт). Усе в житті підпорядковане закону причини та наслідку. Панічні атаки, як і напади тривоги, мають не лише своє коріння, а й так звану вторинну вигоду.
Проте більшість людей, зіткнувшись із панічними атаками (ПА), прагнуть лише одного — позбутися симптому. Тільки його. Їхній запит до психотерапевта звучить як заклинання: «Зробіть так, щоб я їх більше ніколи не відчував». Зверніть увагу: ніколи не відчував, не проживав, не пропускав крізь себе. Здавалося б, що тут дивного? Але до цього палкого бажання ми ще повернемося.
Під час панічної атаки людина може переживати справжній спектр тілесного пекла:
- сильне запаморочення та темряву в очах;
- нудоту й шалене серцебиття (тахікардію);
- брак повітря, коли збивається подих;
- кидання то в жар, то в холодний піт;
- оніміння рук та ніг;
- відчуття абсолютного жаху, яскраве проживання страху смерті та інші нав’язливі думки й хворобливі стани.
Зазвичай під час першого приступу людина викликає швидку. Лікарі роблять кардіограму, вимірюють тиск і, зафіксувавши, що всі життєві параметри в нормі, припускають ПА та м’яко радять звернутися до психіатра чи психотерапевта.
Проте чимало пацієнтів не шукають простих (читай — перевірених, науково обґрунтованих) шляхів. Вони починають випробовувати на собі все: від валеріанки до серйозних препаратів, які має право призначати виключно профільний лікар після ретельного збору анамнезу.
Одразу наголошу: я «за» медикаменти. Вважаю абсолютно правильним і гуманним зробити анестезію, коли болить зуб, а вже потім його свердлити. Фармакотерапія в певних випадках дійсно необхідна. Але вкрай важливо уникати самолікування, відкинути ментальні атавізми на кшталт «психіатрія = електрошок» і не приймати те, що «порадила колега по роботі».
Далі зазвичай починається паломництво до різноманітних «чарівників», які б допомогли так замаскувати нарив, щоб він нікому не муляв око. Хтось виганяє паніку замовляннями та святою водою, хтось викочує яйцем. Оскільки ефект плацебо ніхто не скасовував, інколи це дає полегшення, але дуже поверхневе й ненадовго.
Зрештою, найбільш мужні долають упередження й доходять до фахівця. І лікар-психіатр разом із рецептом знову-таки виписує направлення на психотерапію. Чому? Тому що медикаменти знімають біологічну напругу, яка виникла внаслідок стресу чи обставин. Але психологическое напруження — тобто наше особисте ставлення до ситуації — таблетки не лікують.
А з ним, якщо ви дійсно прагнете дати раду панічним атакам, працювати необхідно. Це можливо лише тоді, коли ми збагнемо його природу й першопричину. Шерше ля… причину, як то кажуть.
Принцип паніки та пастка псевдоконтролю
Важливо зрозуміти сам механізм. Паніка — це щось абсолютно безконтрольне. Безумовно, людині в такі хвилини стає невимовно страшно. Психіка сигналізує, що ці стани їй не до вподоби (ще б пак!), і намагається їх попередити або уникнути. І тут… автоматично вмикається функція тотального псевдоконтролю 24/7.
Перебуваючи в такому нещадному режимі, наш розум зрештою дає збій і зависає в тенетах нав’язливих думок. Боятися — це означає жити в постійному очікуванні наступного нападу й знову і знову капітулювати перед власною безпорадністю.
Перестати боятися самого страху, повернути розуму контроль над почуттями та виробити конструктивні реакції — ось одне із ключових завдань терапії. У цьому контексті надзвичайно ефективними є техніки когнітивно-поведінкового підходу (КПТ). Проте корінь проблеми лежить значно глибше.
Про що мовчить страх? Приховані причини ПА
Панічні атаки, напади тривоги, важке дихання — усе це прояви страху. А зазирати йому в очі ми охой як не любимо… І дарма. Адже страх не лише спонукає нас до дій, а й захищає. Головне — розшифрувати, про що він сигналізує, і повернути його енергію собі на користь. Це, до речі, стосується будь-якої нашої автентичної емоції.
З практичного досвіду можу виділити найчастіші, але неочевидні причини виникнення ПА:
- Непрожиті, невиражені та заборонені собі емоції.Наприклад, у нашому суспільстві гнів досі часто таврується як щось деструктивне й сороміцьке. Люди схильні плутати почуття з поведінкою. Тобто не розділяють саме почуття гніву (яке ми маємо право просто відчувати й усвідомлювати), думки (що саме нас злить) та власне вчинки. Багатьом здається, що варто лише дозволити собі розлютитися — і обов’язково натвориш якогось лиха. Насправді все працює з точністю до навпаки. Чим довше людина витісняє свої емоції, тим більше «дров вона наламає» згодом. Часто гнів розвертається всередину (аутоагресія), осідає в тілі й вибухає руйнівними симптомами.
- Реакція на стрес (як свіжий, так і задавнений).Наша психіка зобов’язана відреагувати на будь-яку подію. Коли подія має високу суб’єктивну важливість — це колосальний стрес, який потребує величезного внутрішнього ресурсу для переробки інформації. Інколи потрясіння п’ятнадцятирічної давнини, а точніше заблоковані тоді емоції, роками чекають свого часу, як бомба уповільненої дії, і детонують у найменш очікуваний момент. Це «відкладені завдання», термін давності яких ніколи не минає сам по собі.
- Спосіб привернути увагу та отримати турботу.Відкрито заявляти про свої потреби, просити, щоб тебе пошкодували, побули поруч чи обійняли, у нас досі вважається проявом слабкості. А тепла й підтримки хочеться кожному й завжди. Тоді психіка вигадує «хитрі», манівцеві шляхи. Хворобливі стани на несвідомому рівні закріплюються як єдиний легальний привід отримати омріяне тепло й турботу від близьких.
- Легітимний дозвіл не робити того, чого не хочеться або боїшся.Альфред Адлер вважав, що тривога має чітку мету: це захисний механізм, який змушує нас уникати дій. Ми могли б просто прийняти рішення відмовитися, але тоді довелося б поглянути у вічі власним комплексам і визнати їх. Коли ж діє тривога, ми маємо залізне виправдання: ми занадто налякані, щоб бодай спробувати (Carlson, Watts & Maniacci, 2006). ПА — це вишуканий спосіб відкласти життя на потім і вагомий аргумент сказати комусь «ні», не вимовляючи цього слова вголос.
Чим дужче людина тікає від власних почуттів, намагається викреслити чи якнайшвидше перегорнути важкі сторінки життя, тим глибше ці емоційні «скелети у шафі» вкорінюються в тілі. Вони не зникнуть самі, доки психологічна травма не буде бережно пропрацьована в терапії. Тільки так з ними можна попрощатися і відпустити з миром.
Терапевтичний вектор
У процесі терапії людина вчиться розуміти свої почуття та приймати їх. Адже неможливо керувати тим, чого ти не знаєш або панічно боїшся. Емоційна грамотність розвіює міфи, звільняє від деструктивних упереджень і вчить екологічно виражати емоції.
Завдяки цьому людина перестає накопичувати вибухову ментальну енергію, а натомість спрямовує її в конструктивне русло. Це повертає відчуття авторства власного життя: ви більше не заручник нав’язливих станів, ви — їхній господар, який свідомо обирає найкращу тактику поведінки.
Панічна атака — це не вирок і не довічне покарання. Це гучний сигнал про те, що настав слушний час зробити генеральне прибирання у власній душі, позбутися ментального непотребу й вийти на абсолютно новий рівень усвідомленості та якості життя.
Щиро бажаю усім нам міцного здоров’я, душевної гармонії та чистої радості в кожному дні!
З повагою, Ваш психолог, психотерапевт Тетяна Коріненко-Василевська.