Розлучення – це непростий, часто неприємний та водночас дуже відповідальний процес. Тим паче, якщо таке складне рішення доводиться ухвалювати, коли в родині вже з’явилися діти.
Багатьма розлучення та перехідний етап життя сприймається як щось переломне саме в негативному сенсі, часто як особистісне фіаско, та фрустрація уявлень і бажань, про те, як має бути. Розлучатися досі бояться. А насправді просто не вміють це робити нормально.
Однак правда ще й у тому, що не всі розлучення однакові. На практиці ті самі речі можна зробити гідно та цивілізовано з повагою до себе та один одного, а можна такого накоїти, що буде складно оговтатись впродовж багатьох років з травматичними наслідками для усіх.
Тому, нерідко зіткнувшись із неприємною очевидністю, що у відносинах є проблеми, конфлікти не вирішуються, стосунки не складаються, а тріщать по швах — подружжя боїться прийняти реальність і замість конструктивних рішень щодо трансформації та налагодження стосунків на новому рівні або в новому форматі – відчайдушно шукають способи мотивації партнера та самомотивації для ЗБЕРЕЖЕННЯ ШЛЮБУ ТАКИМ, ЯК Є.
Одним із аргументів, механізмом впливу та способом прикриття часто є діти.
Саме «задля» щастя дітей дорослі подекуди приймають дивні рішення. Хтось жити подвійним життям, хтось «принести» себе в жертву, і щодня продовжувати терпіти, мовчати, чекати поки діти виростуть… Або навпаки зо дня в день влаштовувати розбір польотів, сварки та скандали, змушуючи дітей бути заручниками та вимушеними очевидцями деструктивних конфліктів, психологічних ігор та драм… з безвідповідального розрахунку «нехай діти все бачать, хто насправді їх тато/мама, і як через нього /неї ми всі страждаємо». Навіть не уявляючи, або не бажаючи замилюватись та усвідомлювати, яку «свиню» та ведмежу послугу підкладають власним дітям.
Заповніть цю коротку форму, щоб домовитися про консультацію
